Україна має шанси на вступ до НАТО, якщо західні союзники проявлять рішучість, стверджує Люк Коффі, старший науковий співробітник Інституту Гудзона, у статті для Politico. Обраний президент США Дональд Трамп прагне завершити конфлікт Росії з Україною, проте його план щодо досягнення справедливого і стійкого миру залишається незрозумілим.
Оптимальною стратегією було б надати Україні військову допомогу та ресурси, необхідні для відновлення контролю над її міжнародно визнаними кордонами станом на 1991 рік. Однак США і західні союзники досі обирають тактику, яка дозволяє Україні лише виживати, але не здобути перемогу.
Коффі підкреслює, що ця помилка є спільною для західного світу, а не лише України. Водночас мирне врегулювання конфлікту повинно базуватися на двох основних принципах: будь-яка угода повинна бути справедливою для України та надавати їй надійний захист від можливих майбутніх агресій з боку Росії.
Нещодавно президент Володимир Зеленський висловив можливість завершення "гарячої фази" конфлікту в обмін на членство в НАТО, що хоч і викликає суперечки, варте серйозного розгляду.
Членство України в НАТО могло б забезпечити:
Навіть якщо в результаті післявоєнного врегулювання частина українських територій залишиться під російським контролем, є ймовірність, що укладення угоди з НАТО буде можливе з умовою, що гарантії безпеки (стаття 5) поширюватимуться лише на території, що не підлягають окупації.
Коффі виділяє три важливі кроки для реалізації цієї стратегії:
1. Офіційна відмова України від застосування сили для повернення окупованих територій. Київ може взяти приклад із західнонімецького підходу, який, перш ніж вступити до НАТО в 1954 році, проголосив налаштованість на мирне вирішення територіальних суперечок.
2. Включення всієї міжнародно визнаної території України до складу НАТО. Гарантії безпеки поширюватимуться лише на території, що не перебувають під контролем Росії. Це узгоджується з попередніми практиками НАТО щодо областей поза рамками статті 5, такими як французькі острови або Фолклендські острови.
3. Зміна статті 6 Північноатлантичного договору, яка визначає географічну зону НАТО. Тимчасова зміна цієї статті дозволила б виключити окуповані території України з колективної оборони. Такі зміни вже мали місце в історії, зокрема для Греції, Туреччини та Франції.
Дослідження НАТО 1995 року про розширення Альянсу не вимагає обов’язкового вирішення територіальних суперечок до вступу, лише наголошуючи на необхідності їх мирного врегулювання, що може бути одним з факторів, але не вирішальним.
Країни з невирішеними конфліктами, як-от Естонія та Хорватія, успішно стали членами НАТО.
Раніше Дональд Трамп заявив, що "велика частина проблеми" українського конфлікту полягала в тому, що російський диктатор Володимир Путін довгі роки наполягав на своєму небажанні бачити Україну в НАТО. Він сподівається на можливість швидкого завершення цього процесу протягом шести місяців.
Крім того, міністр закордонних справ України Андрій Сибіга прокоментував слова Трампа, підкресливши, що Росія не змінила своїх цілей і продовжує прагнути знищити Україну.