Це наше свідоме рішення – вчитися в двох школах, адже ми щиро прагнули повернутися додому, щоб він нічого не пропустив, – говорить мама десяти-річного Станіслава. Родина виїхала з Миколаєва на початку великої війни, а вже менш ніж за місяць хлопчик почав навчання в польській школі. В умовах війни тисячі українських дітей, які вимушені були покинути свої домівки, вступають в іноземні навчальні заклади, оскільки це є вимогою країн ЄС – діти повинні навчатися за місцевими освітніми стандартами. Дехто з них абсолютно переходить на нову систему, однак батьки багатьох дітей намагаються одночасно з цим продовжувати навчання і в українських школах.
У рідному Миколаєві Станіслав навчався у другому класі, але в польську школу пішов у перший, щоб краще вивчити нову мову. Він не залишав українську школу і навчався в обох.
«Мамо, лише кілька діток вивчили вірш. Ми тут, не знаючи польської, вчили його, навіть не розуміючи – треба ж було мову опанувати», – ділиться мама Станіслава, Вікторія Новохатько. Вікторія та Станіслав розповідають, що в Польщі їм було зручно вчитися за змішаною схемою, і в вільний час від польської школи вони виконували українські завдання.
«Два дні в польській школі – це була перша зміна, ще два – друга. Спочатку ми пропускали уроки в українській школі, але виконували домашнє завдання, все читали і дивилися, що було на Google Classroom. А три дні навчався в українській школі вранці, а потім – на другій зміні в польській», – розповідає мама.
Вікторія вважає, що українська система початкової освіти сильніша, ніж у Польщі, тому, за її словами, сину було досить легко навчатися в двох школах одночасно: «В польській школі домашнє завдання не задають, були лише якісь завдання, які Стас виконував у класі, тому додому приносив лише щось написати чи вивчити вірш. Більше ми вчили в українській школі, бо там були дуже багато завдань».
Жінка зазначає, що в Польщі Стаса навіть визнали кращим учнем. Попри успішну адаптацію, родина вирішила повернутися в Україну. Зараз Стас із мамою вже в рідному місті – вони повернулися в серпні 2024 року, адже сумували за домом. Стас зізнається, що в Україні йому набагато легше, хоч у Польщі залишилося багато друзів.
У країнах ЄС створюють інтеграційні класи для іноземців, де діти можуть спілкуватися з тими, хто також тільки починає опановувати нову мову. Один із синів Анастасії, Марко, навчався в такому класі. Родина переїхала в Німеччину навесні 2022 року з Львівської області. Спочатку вони навчалися у інтеграційному класі, але, за словами мами, спілкувалися здебільшого російською, тож через кілька місяців вони перевели сина в звичайний клас, де хлопчик швидко знайшов друзів і почав говорити німецькою.
«У вересні його німець з класу запросив на день народження, хоча він знав лише кілька слів, але – «ні, мамо, я їду на день народження». Він так швидко почав говорити! В нас поряд пожежна служба, він почав туди ходити, спілкуватися з німцями, і це допомогло йому у вивченні мови», – радісно ділиться Анастасія.
Хлопчик також був у другому класі, коли переїхав до Німеччини, і йому також довелося навчатися в двох школах. Мама раніше допомагала сину з українськими уроками, проте через курси з німецької мови не могла повноцінно контролювати його навчання.
«Я сама разом з ним виконувала домашнє, ніхто не перевіряв, лише контрольні. Контрольні спростили (в українській школі – ред.), не знаю, як в інших школах», – зазначає Анастасія.
Щоб Марко легше адаптувався, вони вирішили зосередитися не на всіх предметах, а лише на тих, які є лише в українській навчальній програмі, і навіть вивчення англійської мови поставили на паузу, аби хлопчик не плутався в двох іноземних мовах.
Анастасія також має молодшого сина Лук’яна, якого віддали в садочок відразу після переїзду до Німеччини. Наймолодшому було всього два роки і наступного року він мав би піти у перший клас.
«Мої діти знають українську. Я більше переживаю за молодшого, бо Марко в українській школі спілкувався, бачив традиції, як ми святкуємо коляду і Великдень. А ось молодший син цього не спостерігав, тому ми задумуємося над цим», – ділиться жінка.
З слів Анастасії, вчителька української мови активно підтримує Марка не лише у навчанні, але й морально. «Вона дзвонить до нас, ми все пропрацьовуємо. Це вже не повторюється в німецькій школі. Знати Тараса Шевченка – це обов'язково. Впевнена, діти мають знати свою історію. Ось це – історія, мова, це те, що дитина має знати і там, і тут. Німецька – це таке, а українську повинні знати», – зазначає вона.
Міністерство освіти і науки України розробило окрему політику під назвою «Школа офлайн», яка дозволить дітям легше навчатися за кордоном та повертатися додому. За словами заступника міністра Андрія Сташківа, тепер можливо переведення оцінок, отриманих за кордоном зі спільних для обох систем дисциплін, в український табель, спрощуючи навчання.
Олена, яка разом із чоловіком і двома дітьми виїхала з Миколаївщини в Італію на початку війни, також ділиться своїми переживаннями. Її старший син має інвалідність, пізніше родина переїхала до Німеччини до родичів. Донька Олени, Софія, навчалася в інтеграційному класі, де вчиться за кордоном в восьмому класі, а в Миколаєві – в дев'ятому.
«Ми отримуємо оцінки тут, вчителі переносять їх в український табель. Різниця між класами враховується як мовний бар'єр», – зазначає вона.
Батьки Софії переконані, що їхня донька обов'язково повинна закінчити українську школу, і вони впевнені, що держава надає цю можливість. Хоча вони усвідомлюють, що поєднувати дві освіти – надзвичайно важко: «Майже не можемо виходити на онлайн-уроки в українській школі, робимо завдання, бо в інтеграційному класі можуть бути заняття до пізньої години. Вона може на зайняття виходити о сьомій, а повертається о четвертій. Насправді Соня не бажає, свариться, але ми стараємося».
Батьки Софії відзначають, що в Німеччині велике навчальне навантаження на дітей, тому в українській школі вона концентрується на предметах, яких немає в німецьких класах.
«Все залежить від вибору та готовності дитини, – додає Олена. – Багато батьків залишили українські школи, це важка відповідальність, але ми вдячні вчителям за підтримку».
Згідно з Міністерством освіти і науки України, станом на січень 2025 року понад 355 тисяч українських дітей, які мешкають за кордоном, все ще навчаються дистанційно в українських школах.
Євростат повідомляє, що на території європейських країн перебуває понад мільйон триста тисяч дітей віком до 18 років, але статистика не уточнює, скільки з них шкільного віку. Вступники до українських вищих навчальних закладів мають можливість скласти національний мультипредметний тест у спеціально створених тимчасових екзаменаційних центрах, які розташовані як в Україні, так і за кордоном. Станом на 2024 рік, такі центри діють у 57 містах 32 країн світу.
Старша донька Олександри, Діана, цьогоріч складатиме НМТ в Чехії. Сім'я виїхала з Миколаєва 11 березня 2022 року, одразу розпочала навчання в сьомому класі чеської середньої школи. У рідному місті вона була в восьмому класі. Зараз переселенці живуть за сто кілометрів від Праги.
Діана також опановує навантаження двох освітніх систем, зараз закінчує українську школу й активно готується до державних іспитів. З 1 вересня 2024 року українська школа в Миколаєві запровадила щоденні вечірні онлайн-уроки для дітей, які перебувають за кордоном.
«Ми дізналися про ці уроки випадково в жовтні (2024 року – ред.), нас ніхто не попередив, ні класний керівник, ні хтось інший. Трохи дітей відвідує, навіть з’єднані класи. Не так давно Діана казала, що вона взагалі була сама. Їй важко, адже вона не може нікуди виходити. Раніше вона могла ходити на кікбоксинг, а тепер має обрати: йти на тренування чи залишатися онлайн», – розповідає її мама Олександра.
Жінка також ділиться, що вчителі іноді не попереджають про скасування занять. Діана дистанційно вивчає англійську, фізику та історію України. Оцінки з усіх інших предметів вона отримує в Чехії і кожен семестр пересилає класному керівнику в Україну. Незважаючи на різницю між класами та освітніми програмами, вчителька переносить оцінки з чеської школи в український табель з тих предметів, що спільні для обох систем.
Олександра каже, що її донька мріє стати стоматологом. І хоча їй не вистачає додаткових занять з біології в українській школі, це компенсує навчання в Чехії.
«В її середній школі є біологія, і спеціалізація у неї там – масажист. Вивчають медицину на більш глибокому рівні. Є тиждень практики й тиждень звичайних предметів. Латину також вивчають, але шкільні предмети також присутні, і все більш серйозно», – ділиться жінка.
Незважаючи на це, Діана хоче вступити в український університет, тому зараз активно готується до незалежного іспиту. Основна та додаткова сесії тестування цього року проходитимуть з 14 травня до 25 липня – повідомляє Український центр оцінювання якості освіти. Тимчасові екзаменаційні центри відкрили в Празі та Брно.
«6 березня відкриється портал для реєстрації на НМТ, ми отримаємо повідомлення про дату, час. Ми будемо їхати в Прагу на іспит, – каже мама Діани. – Це страшно, бо зв’язок з українською школою втрачено, але ще хочеться скласти іспити, адже плануємо повернутися додому. Підготовка йде своїми силами, використовуємо завдання з попередніх років НМТ. Вчителі намагаються надавати корисну інформацію на онлайн-уроках, але додаткових занять не проводить».
Молодша сестра Діани, Настя, на відміну від старшої, не відвідує уроки в українській школі. Коли родина переїхала, дівчинка була першокласницею, і відразу вступила до чеської школи, наразі вона навчалася у четвертому класі.
Олександра зазначає: «Настя фактично вчиться тільки в чеській школі. Якщо раніше надсилали якісь уроки, контрольні для тих, хто за кордоном, зараз – ні. Була створена група, але ситуація змінилася, і нічого немає. Немає зворотного зв’язку щодо оцінок. Навіть якщо ми повернемося, я матиму всю інформацію з чеської школи – оцінки й усе інше. Якщо вона піде на клас молодше, не боятись, бо швидко все засвоює. Можливо, в перший місяць буде важко, а потім буде нормально».
Не зважаючи на все, Олександра радіє, що вони зосередилися лише на чеській школі, адже її донька почала краще читати та писати. У молодшій школі, де навчається Настя, не було інтеграційних класів, і звикнути до нового середовища їй було складно. Жінка додала, що її молодша донька є єдиною українкою в класі. Спочатку вчителька особисто забирала Настю на навчання з дому і надавала додаткову допомогу у вивченні мови. Тепер, за словами біженки, Настя має багато книжок саме чеською мовою й охоче їх читає.
Міністр національної єдності України Олексій Чернишов нещодавно у візиті в Прагу заявив, що Чехія стане першою країною, де відкриється Хаб української єдності, який займатиметься проблемами українців за кордоном, зокрема питаннями освіти.
Олексій Чернишов сподівається, що цього навчального року кількість дітей у чеській освітній системі досягне максимуму і вже з наступного року поступово зменшиться за рахунок тих, хто повернеться додому.
Також міністр зазначив, що польський уряд виділив 500 млн злотих (понад 120 млн доларів) на фінансування освітніх аспектів для національних меншин у польській системі освіти, в тому числі на український освітній компонент. Однак, скільки саме з цієї суми призначено для українців, урядовець не уточнив.
Польща є другою основною країною за кількістю переселенців з України, згідно з даними Євростату.
«Ми зобов’язані забезпечити такий формат навчання, щоб українські діти залишалися в українському контексті та в системі освіти. Щоб їхнє повернення на Батьківщину не стало проблемою ні для них, ні для української освітньої системи», – підкреслив він.