ПРАГА – «Цей табір був для нас справжньою в'язницею», – ділиться з нами один із підлітків, який став героєм документальної стрічки. 12 лютого в чеській столиці відбувся показ короткометражного фільму «Дати голос українським дітям, які повернулися з примусових депортацій до Росії» режисерки Тетяни Ходаківської. Команда проєкту зібрала свідчення про жахливі умови, в яких діти утримуються у таборах у Росії, і про методи, що використовуються для знищення їхньої української ідентичності.
Проєкт «Ти як?» від Радіо Свобода відвідала показ фільму та поспілкувалася із його творцями. Короткометражка створена на основі експедицій до Харківської та Херсонської областей, а також інтерв’ю з дітьми, які повернулися додому, разом із їхніми батьками або законними опікунами.
У фільмі діти різного віку розповідають про свої досвіди в перевиховних таборах: їх змушували співати гімн Росії, навчали, що «Україна вкрала Крим», показували пропагандистські ролики, які стверджували, що в Україні вбивають російськомовних людей тощо.
Один з героїв, хлопчик-підліток, згадує, як його били по голові, щоб він вигукнув «Слава Росії». Інша дівчинка пригадує, як повірила новині, що в Україні люди через голод їдять собак – і це сильно її налякало. «Цей табір став для нас в'язницею», – каже один із героїв фільму.
У фільмі діти беруть участь у мистецьких сесіях, де разом із художницею Алевтиною Кахідзе малюють свої переживання. Вони відкрито діляться зі складнощами, з якими стикалися у перевиховних таборах.
Тетяна Ходаківська також розповіла про процес депортації українських дітей до таких таборів: «Все починається з маніпуляцій і викривленої реальності. Люди у військовій формі приходять додому і кажуть, що «коли повернеться українська армія, ваша дитина опиниться в небезпеці». Якщо це не спрацьовує, погрожують забрати дитину і позбавити батьківських прав».
Інколи дітей просто викрадають, додає Тетяна: «Так сталося з Артемом з Харківщини. Коли російська армія відступала, його забрали зі школи і вивезли разом з іншими дітьми. Росіяни називають це порятунком».
З цього короткометражного фільму виникла ідея для майбутнього повнометражного документального фільму «Блакитний светр з жовтою діркою». «Одна з дівчат, яка пережила примусову депортацію, носила в таборі светр з українською символікою. Начальник охорони змушував її порізати його під загрозою покарання, проте зрештою це зробив сам. Випадковий клаптик став метафорою всього, що відбувається», – підкреслює режисерка.
Наразі команда працює над цим проектом, планується, що він вийде в січні 2026 року. Тетяна Ходаківська зазначила, що ця робота для неї розпочалася ще в 2014 році під час зйомок фільму про окупацію Криму і роль пропаганди в анексії.
«Я вела спостереження за російською пропагандою, і помітила, як швидко вона змінює сприйняття реальності. Це жахливо – усвідомлювати, як легко вразливі люди починають сумніватися в собі», – згадує Тетяна.
Після початку повномасштабного вторгнення, вона почала спілкуватися з представниками організацій, що займаються правами дітей, і дізналася про депортації, які проходять із 2014 року.
Серед інших експертів Тетяна спілкувалася з юристкою Катериною Рашевською з громадської організації «Регіональний центр прав людини». Вони разом документували випадки депортацій дітей, намагаючись показати ці дії як воєнні злочини.
«Спочатку, коли я говорила іноземцям про тисячі депортованих дітей, ніхто не вірив. Тому ми почали співпрацювати з університетами, щоб проводити академічні дослідження», – розповідає Ходаківська. Вона записала інтерв'ю з 72 дітьми, котрі повернулися з депортації. «Ця інформація стане базою даних для документування воєнних злочинів Росії», – наголошує Тетяна.
Після показу фільму відбулась дискусія, в якій взяла участь Катерина Рашевська, яка працює над поданням до Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти українських дітей. Вона зазначила, що політика Росії щодо депортованих дітей змінюється: якщо раніше їх утримували, то тепер основною метою є перевиховання і мілітаризація.
«Навчаючи дітей бути ворогами нації, до якої вони належать, Росія вчиняє геноцид», – зазначає Рашевська. Вона також згадала про географію депортацій: «Деяких українських дітей перевезли з окупованих територій до Китаю, Індії, а також до окупованого грузинського регіону Абхазії. У Росії існує розгалужена система перевиховних закладів», – зазначила правозахисниця.
Рашевська також повідомила про випадки, коли росіяни, усиновлюючи українських дітей, змінюють їхні імена та прізвища. Важче всього відстежити дітей-сиріт і тих, чиї батьки були позбавлені прав. За її оцінками, таких налічується щонайменше чотири тисячі.
Усього ж, за даними досліджень, станом на вересень 2024 року було ідентифіковано 19 546 депортованих до Росії українських дітей, із яких вдалося повернути 388.