«Перевірено приблизно 2,5 тисячі фондів, в яких було понад 700 тисяч архівних справ, з них викрадено більше 300 тисяч».
«Секретні документи були знищені в перші дні вторгнення».
«Такий елемент існував – довести, що ми – не росіяни».
«Фонди управління СБУ, на жаль, були викрадені».
Головне управління розвідки та Державна архівна служба назвали імена російських окупантів, які були причетні до викрадення документів з архіву в Херсоні. Серед фігурантів – директор Росархіву Андрій Артізов, призначені владою РФ керівники архівних установ анексованих Криму і Севастополя, а також інші посадовці. За інформацією ГУР, російські війська у 2022 році вивезли з Херсона 360 тисяч документів.
Про все це читайте в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
Ще у травні 2023 року директорка Державного архіву Херсонської області Ірина Лопушинська розповідала «Новинам Приазовʼя» на фоні порожніх полиць про те, як російські військові вивозили документи з установи.
Коли у листопаді 2022 року Збройні сили України звільнили Херсон, перед співробітниками архіву постало завдання – перевірити, що з фондів зникло, а що залишилося.
Ревізія триває вже кілька років. Адже, пояснює заступниця директора архіву Ірина Мякота, до повномасштабного вторгнення в фондах було майже мільйон документів.
«На сьогодні у нас перевірено приблизно 2,5 тисячі фондів, в яких було понад 700 тисяч архівних справ, з них викрадено більше 300 тисяч на сьогодні. Це, в основному, документи генеалогічного характеру, а також документи органів виконавчої влади, викрадені документи обласної державної адміністрації, викрадені документи правоохоронних органів, судів, прокуратури, Служби безпеки України в Херсонській області», – повідомила вона.
Херсон був захоплений російськими військами на початку повномасштабного вторгнення в Україну, а 11 листопада 2022 року Збройні сили України відновили контроль над містом. Лівобережна частина регіону все ще перебуває під окупацією.
У той час, коли науковці визначали масштаби втрат, українські спецслужби займалися пошуком осіб, причетних до незаконного вивозу. Наприкінці квітня Головне управління розвідки та Державна архівна служба оприлюднили імена людей та організацій, які, за їхніми даними, причетні до викрадення. Серед них – керівники архівних установ окупованого Криму та Севастополя та інші.
ГУР включило прізвища фігурантів до бази даних «Викрадачі спадщини», куди потрапляють особи, що причетні до знищення артоб'єктів, архівів і культурних цінностей. Наразі в списку – 269 фізичних осіб та 51 організація.
Ірина Мякота зазначає: викрадені документи не мали грифу секретності.
«Те, що в нас було засекречене – з грифом «таємно», було знищене згідно з порядком, ці документи зникли в перші дні вторгнення. Тому тут не було ніякої секретної інформації. Це була інформація про формування незалежності України після революції», – підкреслила вона.
Музейний експерт і краєзнавець Сергій Дяченко досліджує архітектурну історію Херсонщини та аналізує маловідомі пам’ятки. У державному архіві його цікавили документи, пов’язані з історією обласного центру та населених пунктів області.
Науковець підкреслює: останніми роками багато людей також прагнуть вивчати свої родоводи та намагаються знайти інформацію про своїх предків.
«Раніше такого інтересу не було, і він різними способами з боку держави придушувався, говорилося, що це неважливо. Ми розуміємо, чому. Адже, з одного боку, багато людей постраждали в роки Голодомору, в родинах це знають. З іншого боку, чимало так званих «зрадників батьківщини» були під час сталінських часів. Тому «краще, щоб ніхто про це не знав, оскільки ви могли постраждати».
А з третього боку, держава питала: що вам це дасть, ми всі – одна родина, і неважливо, хто були наші батьки. Важливо, що наша батьківщина – Радянський Союз, якщо грубо сказати», – пояснив він.
Під час повномасштабної агресії Росії проти України документи в архівах мають ідеологічне значення, пояснює історик. Адже президент РФ Володимир Путін і його підлеглі намагаються довести, що росіяни та українці – це нібито «один народ».
«Але за часів незалежності України свідомість дещо відновилася в людей. Це цікаво не лише як проста цікавинка, щоб дізнатися, хто були мої прадіди і де вони жили, звідки вони походять. Це також був елемент – довести, що ми – не росіяни.
Тому що ця тема давно піднімалася, насправді не у 2014 році, а раніше. І от довести, що ми інші, що у нас є свої традиції та рідні звичаї, і що наша самоідентичність – надзвичайно важлива, саме її відновлення.
А той дивний сусід на сході, для них це було небезпечно – відновлення такої ідентичності. І тому, мені здається, це одна з причин їхнього прискіпливого ставлення до наших архівів і до викрадення, щоб цю ідентичність максимально знищити», – вважає історик.
Історик, архівіст Ігор Кулик у 2019-2024 роках очолював Архів національної пам’яті. Це установа, в якій в майбутньому планується зосередження всіх документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму.
Історик пояснює: так само, як у Херсоні 2022 року, в Донецьку і Луганську в 2014 році російські окупанти насамперед вилучали документи з архівів.
«Ці історичні документи спростовують інший міф, який свого часу був у Радянському Союзі й зараз також практикується, ретранслюється в Росії, що, власне, Україні не існувало, як продовження попереднього міфу про «відсутність України». Як те, що «Севастополь – мати міст руських», чи Крим і Донбас – «історично російські землі» і «це територія Росії».
Коли вони бачать документи, які чітко показують прагнення українців до незалежності. Ясно, що це не вписується в їхню систему координат, і вони намагаються це знищити. Коли росіяни працюють на брехні, очевидно, що ти змушений контролювати, щоб не з'явилося нічого, що може підірвати цю брехню, підважити ці міфи», – зауважив він. Кулик пояснює, як влаштована українська архівна справа:
Оскільки частина населених пунктів півдня знаходиться в окупації, українські історики на жаль, не мають доступу до останніх документів, наприклад, з Бердянська чи Генічеська.
У березні цього року рух «Жовта стрічка» повідомляв, що окупаційна адміністрація Бердянська знищила частину документів, написаних українською мовою. Кулик пояснює, чому це могло статися.
«Я розумію, що в тоталітарному суспільстві, яким був Радянський Союз, а Росія продовжує залишатися таким, в принципі, закони не писані. Але все ж, так чи інакше, відбувається момент, що росіяни просто знищують документи, щоб їм було легше і простіше забезпечити собі можливість захоплення якихось квартир, ділянок, красивих предметів, які їм подобаються. Це суто позиція, щоб знищити будь-які законні підстави й зробити так, щоб захопити якісь території, захопити якісь приміщення», – вважає історик.
Враховуючи бойові дії та окупацію Росією частини південних територій України, редакція не має можливості отримати офіційного підтвердження щодо деяких висловлених свідчень або перевірити їх незалежно.
Деякі фонди, які зберігалися в Державному архіві Херсонської області, мали міжнародне значення. Адже на початку 1930-х років радянська влада депортувала до степових районів півдня України так званих «куркулів» з тих народів Центральної Азії – казахів, киргизів, узбеків.
«Ще у 30-х роках минулого століття на півдні України почали вирощувати бавовну. І в організованих колгоспах, які тут були створені, селяни саботували вирощування цього незнайомого для них виду – бавовни.
Радянська влада використовувала примус до праці у вигляді спецпоселень. І ця проблема вирішувалася шляхом депортації населення з республік Середньої (Центральної) Азії. Це було працездатне населення, яке традиційно займалося вирощуванням цієї бавовни», – розповіла Ірина Мякота.
Журналістка та дослідниця з Киргизстану Ельміра Абилбек у 2021 році спеціально приїжджала до Херсона і працювала в обласному архіві, щоб дослідити тему депортації киргизів. Журналістка зазначила, що в її країні вивчати цю тему дуже складно.
«Дійсно, в Киргизстані в той період архіви були закриті, особливо архіви сталінських репресій. І єдиним методом, яким ми могли користуватися, були особисті історії. Але люди боялися говорити про цей період, особливо це був період репресій, тим паче це були люди, які зазнали репресій не один раз», – сказала дослідниця «Новинам Приазов’я». Її народ за радянських часів також зазнав розкуркулення, депортацій, репресій, розстрілів. Тож, відзначає вона, люди, хоч і без сильного бажання, але ділилися деякими історіями.
Необхідно було підтвердити розповіді людей документами. І в цьому, констатує дослідниця, дуже допоміг Херсонський архів.
«Ми зробили запит до українських архівів та отримали відповідь. Нам вдалося зібрати матеріали, особливо важливі саме в Херсонському архіві. Це інформація про те, в яких районах жили вихідці з Центральної Азії, зокрема з Киргизстану. Ми кілька днів проводили там.
Таким чином ми дізналися більше про Херсон, про місця проживання киргизів в ті роки. Це були села Виноградове та Хрестівка. Після цього нам вдалося виїхати до цих сіл, де нас зустріли люди, які пам’ятали цю історію. І таким чином у нас зібралася історія, яка довгий час була табуйована», – поділилася журналістка.
Вивчати тему депортації співвітчизників у 2020-2021 роках також приїжджали дослідники з Казахстану, розповідає Мякота. Як встановили фахівці, ці документи також були викрадені російськими окупантами.
«У 2019 році співробітниками Державного архіву регіону був опублікований збірник «Спеціально переселенці. Історія розвитку бавовництва в Херсонщині в 30-40 роках XX століття. У цьому виданні міститься список репресованих переселенців із республік Середньої Азії. У цьому списку є посилання на фонд, опис та справу, де можна знайти інформацію про конкретну особу.
Таким чином, прізвища були виявлені в фонді 4033 – це управління Служби безпеки України в Херсонській області. На жаль, цей фонд був викрадений. На нашому сайті частково викладені документи стосовно цих репресованих. Це в основному казахи», – розповідає працівниця архіву.
За словами Ірини Мякоти, більшу частину викрадених матеріалів вдасться відновити, оскільки з 2019 року архів займався оцифруванням даних. Зараз науковці продовжують оцифровувати те, що російські окупанти не встигли забрати.
Текст до публікації підготувала Наталка Кошелєва.