Авторка та популяризаторка дослідження про історію «Щедрика» Тіна Пересунько влаштувала лекцію про міжнародні гастролі капели Олександра Кошиця в Карловому університеті. Мелодія «Щедрика» звучить у відомій американській різдвяній комедії «Сам удома» та в численних інших фільмах, а також слугує саундтреком для реклами багатьох світових брендів, наприклад, Chanel. Цей твір був створений в Україні.
Чому це явище стало важливим проєктом культурної дипломатії України свого часу? Тіна Пересунько протягом кількох років досліджує історію «Щедрика» та гастрольного турне капели Кошиця, відкриваючи раніше невідомі документи в архівах України та інших країн.
Зокрема, дослідниця працювала в українському Центральному державному архіві вищих органів влади та управління, архіві Олександра Кошиця в Канаді, Слов’янській бібліотеці в Празі, Нью-Йоркській публічній бібліотеці та інших місцях.
«Світ сприймає «Щедрик» як різдвяну колядку, але насправді це дохристиянська пісня, яку виконували на Новий рік, – зазначає Тіна Пересунько. – Тоді Новий рік святкували навесні, і в пісні йдеться про ластівку, яка прилітає до хати та передвіщає господарю щасливий рік у достатку».
У період приблизно 1900-1913 років композитор Микола Леонтович працював над народною піснею у Вінниччині, надаючи їй сучасного звучання, яке ми знаємо сьогодні.
«Музична еволюція тут дуже помітна: це не лише опрацювання форми, а й створення самобутнього твору», – підкреслює Тіна Пересунько.
Леонтович надіслав рукопис до Києва.
«Перший концерт, де прозвучав «Щедрик», відбувся у 1913 році – нещодавно я знайшла анонс у газеті «Рада», – ділиться дослідниця. – Хоча це був вечір українських колядок, імперська цензура не дозволила вказати слово «українські» в афіші».
Попри це концерти продовжувалися.
29 грудня 1916 року студентський хор Київського університету під керівництвом диригента Олександра Кошиця виконав «Щедрика».
У пресі Києва зазначалося, що кошти від продажу квитків підуть на «общество оказания помощи населению юга России», розповідає Тіна Пересунько про реалії культурного життя столиці під Російською імперією.
У майбутньому «Щедрика» чекало світове визнання, а згодом і спроби Росії привласнити це українське культурне надбання.
Після розпаду імперії Україна проголосила незалежність у січні 1918 року. Тіна відзначає зміну історичного контексту, яка сприяла розвитку «Щедрика», а також згадує про те, що Олександр Кошиць працював у міністерстві освіти й мистецтв УНР, де очолював музичний відділ і запросив до роботи Леонтовича.
Капелу, яка прославила «Щедрик», створив тодішній головнокомандувач Симон Петлюра.
«Хор мав вирушити до Парижа, де після Першої світової війни зібралися держави-переможці, лідери Антанти, – пояснює Тіна Пересунько. – Розуміючи значення культури як дипломатичної сили, Петлюра доручає Кошицю створити хор».
Кошиць як диригент капели УНР разом із солістами вирушає на гастролі 4 лютого, а вже наступного дня більшовицькі війська окуповують Київ.
Гастролі починаються з Праги і охоплюють 17 країн. Позитивні відгуки розповсюджуються в газетах, розказує Тіна Пересунько. Хор гастролює в Австрії, Швейцарії, Бразилії, Канаді, Мексиці, Кубі з 1919 по 1924 рік.
У цей час Кошиць листується з Петлюрою. У березні 1922 року він нагадує диригентові, щоб під час інтерв’ю підкреслював, що «українська пісня є частиною незалежної України». Водночас хор надсилає кошти на підтримку війська в Україну після концертів, яких відбулося понад 600.
У жовтні 1922 року капела виступає в Карнегі Холі – найпрестижнішому концертному залі Нью-Йорка.
«Не минув і рік, як російський хор у мюзиклі про російську революцію виконуватиме «Щедрика», – каже Тіна Пересунько. – Згодом з’являється платівка, де «Щедрик» іменується російською народною піснею».
Композитор Петро Вільговський, емігрувавши із Закарпаття до США, створює англійську версію слів «Щедрика». Проте, зауважує дослідниця, він зазначає авторство Леонтовича та вказує на українське походження пісні.
Кошиць тим часом залишається в США, де деякий час працює в Голлівуді. Він популяризує українську культуру за кордоном, сподіваючись повернутися до України, але так і не отримує на це дозволу.
На думку Тіни Пересунько, чи достатньо в Україні сьогодні знають про спадщину Кошиця?
«У Києві є вулиця, названая на честь композитора, є меморіальні дошки, присвячені йому, – розповідає дослідниця. – На початку повномасштабного вторгнення на цю вулицю влучила російська ракета. Пізніше про це зняли документальний фільм «Вибух на вулиці Кошиця та історія, яку ми забули». Мало хто з мешканців цієї вулиці знав, хто такий Кошиць».