Акторка Олена Біла залишила своє рідне місто напередодні авіаудару по драмтеатру, де її родина, як і сотні інших, шукала укриття від обстрілів. Олена згадує, що вони спали в підвалі на картонних коробках та декораціях, розпалювали вогнище з меблів і реквізитів, ділячись останніми запасами їжі. Як повідомила Маріупольська міськрада, 16 березня 2022 року в театрі загинуло щонайменше 300 осіб. Спогади про малу батьківщину щодня нагадують їй ключі від квартири, в яку не встигли переїхати, та іграшка її сина – бегемотик. Нині Олена живе в Ужгороді, де її родина знайшла прихисток. Це місто також стало домом для Донецького академічного обласного драматичного театру, в якому вона працювала. Згідно з даними Міністерства культури, це – один з двох театральних колективів, які переїхали після початку великої війни.
Тепер театрали гастролюють по різних країнах з виставою «Маріупольська драма». Вона розповідає про їхні переживання під час бомбардувань рідного театру на початку масштабного вторгнення, a серед реквізиту є іграшковий бегемотик сина Олени. Актори сподіваються, що ця постановка нагадає світові про один з найжахливіших воєнних злочинів, скоєних російськими військовими в Україні. Вони мріють знову запитувати одне в одного, де хочуть зустрітися.
«Ми придбали квартиру в Маріуполі, робили ремонт, але так і не встигли переїхати. Ключі маю досі. Я вважаю, що можна було б створити пам’ятник «ключі від квартир у Маріуполі». Це символ не лише моєї історії, але і тисячі інших», – ділиться Олена.
Понад 20 років вона з чоловіком працюють акторами в Донецькому академічному обласному драматичному театрі, відомому як Маріупольський драмтеатр. До початку війни родина проживала в гуртожитку. На дев’ятий день вторгнення вони приїхали до театру, рятуючись від обстрілів. Олена згадує, що евакуація повинна була відбутися 3 березня 2022 року, але так і не відбулася через те, що російська сторона не дотрималася режиму тиші.
В театрі їх чекало багато труднощів. “У нас немає бомбосховища, тільки підвал, – розповідає вона. – Було важко, адже в підвалі перебувало багато людей, і не вистачало кисню”. У березневому холоді вони розпалювали вогнище з меблів театру та предметів реквізиту, які довелося спалити, щоб вижити.
Проживши десять днів у театрі, Олена з сім'єю вирішила виїхати. Взяли з собою лише essentials – свого собаку, іграшку сина і двох студенток, яких вона навчала. Свої речі залишили, адже не було місця в машині. «Було важко дивитися на людей, які хотіли виїхати, але не мали змоги», – згадує акторка.
На наступний день після їхнього від'їзду, 16 березня 2022 року, російські військові завдали авіаудару по драмтеатру. За інформацією Amnesty International, атака здійснена зі літака, в результаті чого загинуло багато людей, проте точна кількість жертв досі невідома. У міськраді стверджували про не менше ніж 300 загиблих.
Вже майже три роки сім’я Олени живе в Ужгороді, куди вони переїхали після офіційного наказу про релокацію театру. Вони мешкають у гуртожитку, наданому місцевою владою. «Виїжджаючи, ми зрозуміли, як дорого все обходиться – від сковорідок до виделок», – зазначає вона. Попри всі труднощі, вони залишилися в професії, адже важливіше життю нічого немає.
Геннадій Дибовський, директор театру з Маріуполя, також став свідком жахів війни. Він виїхав з окупованих територій у 2014 році і тепер керує театром у вигнанні. “Я прагну створити театр, який перенесе глядачів через всі людські емоції, – каже він. – Ми єдиний професійний колектив, який релокувався з Донецької області. Нині намагаємося гастролювати, щоб донести до світу правду про те, що відбувається в Україні”.
Вже три роки, як розпочалася війна, і під час гастролей актори показують «Маріупольську драму» в різних країнах, щоб розповісти світові про те, що пережили. Олена Біла має сподівання, що свідчення про війну допоможуть пам’ятати про трагедію Майданчика, де вони працювали, і де колись звідти лунала культура та мистецтво.